26 червня виповнюється 20 років від дня смерті Наомі Шемер – чудового ізраїльського композитора-пісняра. Її пісня «Єрушалаїм шель загав» («Золотий Єрусалим») відома у всьому світі.
Наомі народилася 13 липня 1930 року в кібуці Квуцат-Кінерет. Її батьки Меїр та Ривка Сапір репатріювалися з Вільно у 1920-х роках, належали до робочого сіоністського руху та познайомилися у кібуці. Обидва були вихідцями з традиційних єврейських сімей, але дотримувалися соціалістичної ідеології і тому не дотримувалися релігійних традицій. Тим не менш, у своїй творчості Наомі часто зверталася до єврейської спадщини, а в політичних поглядах пішла від батьків дуже далеко, ставши прихильником єдиної та неподільної Землі Ізраїлю. Наомі була старшою дитиною в сім’ї, після неї народилися сестра Рут та брат Яаків. Після завершення Другої світової війни Меїр вступив у підпільну організацію «Бріха» («Втеча»), яка допомагала євреям Європи, що залишилися живими, добиратися до Землі Ізраїлю незважаючи на перешкоди, які чинила цьому англійська влада.
Любов до музики та музичні здібності виявилися у Наомі в ранньому віці. У кіббуці вчитися музиці не було можливості, брати уроки доводилося в Хайфі, куди дівчинка їздила трьома автобусами в один кінець. Але зусилля того варті! Успіхи Наомі на цих уроках були настільки очевидними, що жодних сумнівів, чим вона займатиметься в подальшому житті, вже не виникало. Після закінчення середньої школи Наомі вступила до Єрусалимської музичної академії і, закінчивши в ній навчання, повернулася до кібуца викладати музику дітям. Саме тоді раптом (за її визнанням) несподівано для себе вона почала писати вірші і мелодії до них.
Наомі Шемер, Єрусалим, 1967 р. (Джерело: Boris Carmi / Meitar Collection / National Library of Israel / The Pritzker Family National Photography Collection)
За роки творчості протягом майже півстоліття Наомі написала десятки пісень, які стали ізраїльською пісенною класикою. Наомі вплинула на ізраїльську пісенну культуру, створивши популярні шлягери, пісні для дітей і цикл пісень до всіх єврейських свят. 1983 року їй було присуджено Премію Ізраїлю за внесок у культуру країни.
Деякі пісні Наомі Шемер стали символами подій історії сучасного Ізраїлю. Найзнаменитіша з них – «Золотий Єрусалим». Ось, коротко, історія її створення. Для святкового концерту, присвяченого Дню Незалежності 1967 року, керівництво «Голосу Ізраїлю» запропонувало Наомі написати пісню про Єрусалим. Завдання було зовсім не просте – за довгу історію єврейського вигнання цьому місту присвятили вірші багато чудових єврейських поетів і Наомі ніяк не могла вибрати якийсь один. Коливання її були такі серйозні, що вона навіть звернулася до керівництва радіо, щоб скасувати замовлення на створення пісні. На щастя, директор радіо наполіг на своєму і в якийсь момент Наомі вирішила, що вірші напише самостійно. Пісня була виконана на святковому концерті та справила справжній фурор. А коли через місяць ЦАХАЛ звільнив частину Єрусалиму, окуповану Йорданією, то пісня почала виражати загальну радість від цієї історичної події. Достатньо сказати, що в Ізраїлі, що налічував тоді менше трьох мільйонів жителів, було продано понад 300 тисяч платівок «Золотого Єрусалиму».
Незабаром пісня почала виконуватися і за кордоном – спершу в єврейських громадах, а потім популярними співаками та швидко перетворилася на неофіційний гімн Єрусалиму. Інші пісні Наомі, такі як «Лу йехі» («Хай буде»), «Аль коль еле» («Зберігай усіх цих») були присвячені різним подіям у житті країни. І хоча ці події залишилися в далекому минулому, пісні виявилися настільки чудовими, що їх виконують до сьогодні. Наомі заповідала поховати її на кіббуцному цвинтарі біля озера Кінерет, де лежать знамениті діячі мистецтва і політики, в тому числі Рахель і Берл Кацнельсон, а також перший глава «Натіву» Шауль Авігур.
Організація «Натів» активно використовує пісні Наомі Шемер у своїй роботі – їх вивчають у ульпанах івриту, які діють при культурних Центрах «Натіву», вони звучать на церемоніях, які організовують посланці організації в єврейських громадах.