Війна часто коригує наші пріоритети, погляди на життя, розуміння історичних перспектив, плани на майбутнє. Вчора був дуже важливий день в ізраїльському календарі: Каф-тет бе-новембер, 29 листопада.
29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН прийняла план поділу Палестини та створення Держави Ізраїль.
Через два роки після закінчення Другої світової війни та припинення Шоа (Голокосту) – тотального знищення єврейського народу в Європі, після 1900 років вигнань, поневірянь, кривавих наклепів, погромів, надій та молитов – єврейський народ отримав право і міжнародне визнання щодо створення власної незалежної держави.
Проголосувавши 33 голосами «за», 13 – «проти», та при 10 тих, хто утримався, Генеральна Асамблея ООН оголосила про закінчення британського мандата над Палестиною та на її поділ на дві держави: єврейську (40% території) та арабську (60% території). Це не було ані рішенням наших потреб, ні втіленням мрій чи сподівань. Але це був максимум того, що переслідуваний єврейський народ міг отримати в той час.
Отже, ми погодилися з цим поділом, а араби – відмовились. І відтоді вони, як сказала прем’єр-міністр Ізраїлю Ґолда Меїр, жодного разу «не втрачали можливості втратити можливості».
Відтоді ми будуємо, плекаємо й захищаємо нашу країну, робимо свій внесок у світову культуру, науку та економіку, створюємо наше «ізраїльське чудо» і нашу «старт-ап націю», приймаємо сотні тисяч нових репатріантів і даємо їм Дім. Ми це робимо не наперекір, не всупереч, а просто тому, що ми – «діти світла».
Чим займаються наші арабські сусіди, ми всі бачимо в ці дні.
Цікаво: якби сьогодні відбулося повторне голосування в ООН з питання створення Держави Ізраїль, який би був його результат?..