День Єрусалиму, що відзначається 28 іяра, встановлено на честь звільнення в ході Шестиденної війни східної частини Єрусалиму, окупованої йорданцями. Внаслідок битви за Старе місто євреям вперше за дві тисячі років вдалося відновити свій контроль над Храмовою горою та Західною Стіною. Возз’єднання міста відбулося 28 іяра 5727 (7 червня 1967). Цього року День Єрусалиму відзначається 5 червня.
Генеральна Асамблея ООН у резолюції про розподіл Палестини на єврейські та арабські держави від 29 листопада 1947 року запланувала для Єрусалима міжнародний статус, який мав забезпечуватися ООН. Представники Єврейського агентства погодилися з планом поділу, але арабські держави відкинули його і, негайно після завершення британського мандата, розпочали війну з метою знищення не тільки єврейської держави, а й усього єврейського населення Землі Ізраїлю. Араби зазнали поразки, але Йорданія зуміла окупувати Юдею, Самарію і східну частину Єрусалима, включаючи Старе місто. В угоді про перемир’я Йорданія зобов’язалася дозволяти євреям відвідати єврейський квартал Старого міста та молитву біля Західної Стіни. Але цієї угоди не дотримувалися, протягом 19 років контролю над Єрусалимом окупанти методично руйнували будинки та синагоги єврейського кварталу. Вони мостили дороги могильними плитами з єврейського цвинтаря на Олійній горі та не допускали євреїв до Старого міста.
Після перемоги в Шестиденній війні, 27 червня 1967 року Кнесет прийняв три законопроєкти, які підводили юридичну базу під об’єднання Єрусалиму і розповсюджували ізраїльську юрисдикцію на всю територію міста. Цього ж дня було прийнято закон про святі місця Єрусалиму, які відтепер перебували під охороною держави. Закон гарантував забезпечення функціонування святих місць усіх релігій та вільний доступ до них паломників. Після об’єднання Єрусалима його площа збільшилася втричі, мешканці східної частини міста отримали право на ізраїльське громадянство. У 1980 році було прийнято Основний закон про Єрусалим, який проголосив, що «єдиний і неподільний Єрусалим є столицею держави Ізраїль». А 23 березня 1998 року Кнесет ухвалив закон, згідно з яким День Єрусалиму вважається національним святом.
За один або два дні до свята в Єрусалимі відбувається урочиста хода під назвою «Поселенці салютують Єрусалиму». У ході беруть участь тисячі молодих людей, більшість із них – жителі звільнених у Шестиденній війні Юдеї та Самарії. За традицією, у вечір свята відбувається церемонія у головній єшиві релігійного сіонізму «Мерказ ха-Рав». У ній беруть участь глава уряду, начальник генштабу ЦАХАЛ, рабини, міністри, депутати Кнесета, відомі громадські діячі.
У День Єрусалима у місті та за його межами проводяться заходи пам’яті солдатів, які загинули у битві за Єрусалим. Державна церемонія проходить на Гіват ха-Тахмошет («Арсенальній гірці»), де у 1967 році відбулася запекла битва між ізраїльською 55-ю парашутно-десантною бригадою та йорданським Арабським легіоном. Під час цього бою ізраїльські десантники, зазнавши суттєвих втрат, вибили йорданців із укріплених позицій. А на горі імені Герцля проводиться церемонія, присвячена пам’яті воїнів, що загинули під час усієї Шестиденної війни.
Центральний захід дня – «Танець прапорів» відбувається після обіду. Для участі в ньому з усіх кінців Ізраїлю приїжджають десятки тисяч людей, переважно молодь, що належить до спрямування релігійного сіонізму. Танцюючи з ізраїльськими прапорами, демонстранти йдуть через все Старе місто до Західної Стіни, де хода завершується мітингом та молитвою подяки. У синагогах всього Ізраїлю та у багатьох громадах діаспори також вимовляють святкові молитви. Цей день символізує історичний зв’язок євреїв з Єрусалимом, котрі ніколи не забували про свою столицю і дві тисячі років молилися, звертаючись обличчям у бік Святого міста. Сьогодні у столиці Ізраїлю проживає мільйон людей, з яких 60% – євреї, понад третину населення міста становлять діти віком до 18 років.