Пальмах («плугот махац» – ударні роти), спеціальні загони Хагани, пізніше – частина ЦАХАЛу (Армії оборони Ізраїлю). Існували з травня 1941 року до листопада 1948 року. На початок Війни за незалежність у 1948 році Пальмах складався з трьох бойових бригад та низки допоміжних повітряних, морських та розвідувальних підрозділів. Його командири сформували кістяк офіцерського корпусу та верховного командування ЦАХАЛу.
Причиною створення Пальмаха була загроза вторгнення німецьких військ у Землю Ізраїлю у першому наступі Роммеля у Лівії. В основному Пальмах призначався для ведення партизанської війни в тилу німецьких військ, надання допомоги союзникам у запланованих вторгненнях до Сирії та Лівану. Тому, за узгодженням із британським командуванням, у травні 1941 року керівництво Хагани ухвалило рішення про створення дев’яти рот Пальмаха.
У період формування перших двох рот їх бійці брали участь у вторгненні британських військ у Сирію у червні 1941 року. Навесні 1942 року Пальмах вже складався із шести рот, а кількість бійців досягла тисячі осіб. Його операції переважно носили диверсійно-десантний характер. Додатково до піхотних підрозділів було створено військово-морське Пальям (скорочення від «Плугот ям» – «Морські загони»), а під виглядом клубу цивільної авіації Пальмах створив основу військово-повітряних сил (Палавір).
Спочатку було сформовано 6 загонів, їх бійців англійці навчали поводженню зі стрілецькою зброєю, застосуванню вибухових речовин. Англійці дозволили створення двох баз – біля озера Кінерет і на горі Кармель. У них не було ні наметів, ні кухонь, бійці спали прямо на землі. Фінансували Пальмах англійці, які вважали, що його чисельність становить 500 чоловік. Але насправді, оскільки бійцям видавали лише гроші на кишенькові витрати, командуванню Пальмаха вдалося рекрутувати близько півтори тисячі добровольців.
Єврейські творці Пальмах розглядали його як бойовий загін соціалістичного сіонізму. Пальмахніков виховували в беззавітній вірі в Радянську Росію, в поклонінні перед пролетарською Червоною армією, прототипом якої він мав стати. Навіть гімн Пальмах перші роки співали на мотив радянської пісні «По долинах і узгір’ям».
Перша операція відбулася 18 травня 1941 року, коли бойова група Пальмах та британський офіцер зв’язку на моторному катері «Морський лев» попрямували до берегів Лівану для здійснення диверсії на нафтоочисних заводах у місті Тріполі, що знаходився в руках колабораціоністського французького режиму Віші. Зіткнувшись із патрулем вішистів, група загинула у бою.
Після нетривалих навчань, у червні 1941 року два загони Пальмах були заслані до Сирії та Лівану, де німці та італійці будували військові бази. Їхньою метою був підрив мостів, пошкодження телефонних ліній та захоплення об’єктів стратегічного значення. Бійці Пальмаха проникли в глибокий тил і багато в чому виконали поставлені перед ними завдання. Разом із частинами країн-союзниць у вторгненні до Сирії брали участь і бійці Пальмаха, які виконували функції саперів та провідників. Під час однієї з таких операцій у Сирії боєць Пальмаха Моше Даян був поранений і втратив ліве око.
У 1942-1943 роках остаточно сформувалися три особливі частини Пальмах. «Німецька бригада» була створена для опору нацистам у разі їх вторгнення до Землі Ізраїлю. Метою Балканської бригади була діяльність у балканських країнах, зокрема, підтримка місцевих молодіжних антифашистських рухів. До функцій «Арабської бригади» входив збір розвідувальної інформації у Сирії, Лівані та серед арабського населення Землі Ізраїлю.
Влітку 1942 лідери ішува звернулися до англійців з пропозицією організувати навчання в британських військових таборах єврейських парашутистів для подальшого закидання на ворожу територію. Вони мали надавати допомогу єврейському підпіллю в окупованих нацистською Німеччиною країнах, організовувати акти саботажу та передавати розвіддані. Англійці провели курс навчання групи добровольців з лав Пальмаха, після якого 32 юнаки та дівчата були закинуті до Румунії, Югославії, Угорщини, Словаччини та Італії. Дванадцять парашутистів потрапили до рук нацистів, семеро були страчені. Серед загиблих були дві з трьох жінок-парашутисток, які служили в підрозділі, одна з них – поет Хана Сенеш. Інші парашутисти благополучно повернулися з бойового завдання.
Навесні 1943 року, після другої битви при Ель-Аламейні, що усунув небезпеку вторгнення нацистів та їх союзників в Ерец-Ісраель, співпраця британської армії з Пальмахом змінилася ворожістю англійців. А після інциденту в Мішмар-ха-Емек, коли взвод Пальмаха проник на британський склад зброї і виніс звідти зброю, конфісковану англійцями у Хагани, настав повний розрив відносин. Англійці вимагали розпуску Пальмаха, якому довелося піти в підпілля.
Втративши англійське фінансування Пальмах зіштовхнувся із серйозними труднощами. Іцхак Табенкін, один із голів кіббуцного руху, запропонував Пальмаху роботу в кібуцах. Кожен кібуц мав взяти на себе утримання взводу Пальмах, а натомість бійці гарантували виконання необхідних сільгоспробіт. Тоді й було вирішено, що кожен боєць Пальмаха матиме на місяць 14 робочих днів, 8 днів навчання та тренувань з бойової підготовки та 7 вихідних. З молодіжними сіоністськими рухами було погоджено, що кожен їхній учасник проходитиме подібне навчання. Це дозволило збільшити кількість членів організації, і на початку 1948 року Пальмах налічував 3000 добре навчених бійців. Особливу увагу Пальмах приділяв професійній підготовці командирів, чимало їх згодом стали основою командування ЦАХАЛ.
У період між 1945 та 1946 роками Пальмах включився в активний опір ішува британській владі. Здійснювалися акти саботажу на підприємствах, напади на об’єкти інфраструктури (мости, залізничні станції), радіолокаційні станції та поліцейські ділянки. 29 червня 1946 року британська влада провела операцію із затримання учасників опору, відому під назвою «Чорна субота». У ній було задіяно понад 17 тисяч солдатів та поліцейських, які заарештували близько 2700 осіб із різних військових організацій ішува, у тому числі командирів та бійців Пальмах.
На початку війни за незалежність Пальмах складався з трьох бригад — Іфтах, Харель і Негев. У його лавах налічувалося 3100 бійців, які взяли участь практично у всіх важливих боях Війни за незалежність. Проте Давид Бен-Гуріон, який обіймав посади прем’єр-міністра та міністра оборони Тимчасового уряду, незважаючи на запеклий опір керівництва Пальмаха, вирішив розформувати цю організацію. До цього він розпустив Ецель та Льохи. Бен-Гуріон прагнув національної єдності та створення єдиної армії країни. Прихильність командного складу Пальмах лівосоціалістичної ідеології з лояльністю партії МАПАМ, що випливає з цього, суперечила концепції безпартійної армії. 7 листопада 1948 року Пальмах було розформовано і повністю влився в ЦАХАЛ. Але традиції Пальмаха надавали і продовжують впливати на моральний образ бійців Цахал.
Протягом багатьох років члени Пальмах займали чільне місце в ізраїльській політиці, літературі та мистецтві. «Пальмахник» став романтичним символом першого покоління «сабр» (уродженців країни). Серед бійців Пальмаха склався перший «сабровський» фольклор, який знайшов свій відбиток у піснях, віршах й у театральних постановках, з’явився побутовий і військовий сленг на івриті. Ще до відновлення єврейської держави сформувалася група молодих прозаїків та поетів, згодом названа Дор ха-Пальмах («Покоління Пальмаха»), яка створила ідеалізований літературний образ «нового єврея» — гордого, енергійного та відважного будівельника та борця.
Пізніше цей романтизований і позбавлений психологічної глибини образ викликав літературні суперечки і зазнав гострої критики. Але, без жодного сумніву, члени Пальмах зробили значний внесок в ізраїльську культуру.
Серед перших співробітників організації «Натив» у 50-60-х роках минулого століття були і вихідці з Пальмаха.