Єврей, сіоніст, політик та джентльмен: до 32-річчя від дня смерті М. Беґіна

Рівно 32 роки тому, 9 березня 1992 року, помер Менахем Беґін, шостий прем’єр-міністр Ізраїлю. Беґін народився в 1913 році в сім’ї секретаря Брест-литовської єврейської громади Дов-Зеева Беґіна, який одним із перших у місті приєднався до сіоністського руху. Закінчив у Брест-Литовську єврейську релігійну школу, потім державну гімназію та юридичний факультет Варшавського університету. У 16 років долучився до ревізіоністської течії сіонізму і вступив до молодіжної організації «Бейтар». Швидко став керівником брестського відділення та одним із дев’яти вищих керівників організації.

У березні 1939 року Жаботинський призначив Беґіна головою «Бейтар» у Польщі. «Цей хлопець далеко піде» – сказав про нього Жаботинський.

Очоливши «Бейтар», Беґін відразу ж почав формувати осередки бойової організації «Ецель» та намагався організувати масовий виїзд польських євреїв до Палестини. З нападом Німеччини на Польщу Беґін запропонував польському уряду сформувати бойову частину з бейтарівців, але отримав відмову. З наближенням німців до Варшави Беґін утік у Вільнюс. У 1941 році вся його родина була вбита німцями. 20 вересня 1940 року у Вільнюсі Беґіна було заарештовано НКВС, засуджено до восьми років ув’язнення та етаповано до табору в Комі АРСР. Беґін описав арешт, допити та перебування у таборі у книзі «У білі ночі: історія в’язня в Росії». В 1941 Беґін був звільнений з табору як польський підданий, він вступив в армію Андерса, у складі якої в травні 1942 прибув до Палестини. В 1943 вийшов з армії Андерса і повністю присвятив себе боротьбі за створення єврейської держави.

У грудні 1943 року Беґін став керівником підпільної організації «Ецель» і проголосив повстання проти англійського мандата, розпочавши напади на англійські війська, владу та установи. У 1944 та 1948 роках двічі виникали ситуації, коли «Ецель» була на межі збройних сутичок з Хаґаною (підпільна збройна організація, що підкорялася соціалістам); обидва рази лише пряма заборона Беґіна на акції проти євреїв врятувала єврейський ішув від міжусобної війни.

Після утворення Держави Ізраїль «Ецель» саморозпустився і влився в ЦАХАЛ. Беґін створив партію «Херут» («Свобода») та очолив опозицію у Кнесеті. «Херут» продовжувала традиції ревізіонізму, поєднуючи прихильність ідеї Ерец-Ісраель із праволіберальною економічною програмою, тим самим будучи опозицією соціалістичному керівництву країни.
Напередодні Шестиденної війни, коли ситуація вимагала консолідації всіх національних сил, Беґін уперше ввійшов до уряду (як міністр без портфеля), і залишався на посаді до 1970 року. У 1973 році він створив і очолив правий блок Лікуд і після його перемоги на виборах у 1977 році сформував перший в історії Ізраїлю правий уряд.

Як глава уряду він провів програму лібералізації економіки; активно реалізовував програму скорочення соціального розриву між ашкеназами та сефардами. Виступав за збереження присутності Ізраїлю в Юдеї та Самарії, але водночас був прихильником мирного врегулювання з Єгиптом шляхом повернення Синайського півострова. Став ініціатором переговорів із президентом Єгипту Анваром Садатом, що завершилися підписанням ізраїльсько-єгипетського мирного договору. За це Беґін, спільно із Садатом та президентом США Картером, отримав Нобелівську премію миру.

У червні 1981 року за наказом Беґіна ізраїльська авіація знищила іракський атомний реактор, позбавивши таким чином Саддама Хусейна можливості створити атомну бомбу.

У 1982 році, вважаючи, що мир з Єгиптом розв’язав Ізраїлю руки для повного знищення ОВП, Беґін розпочав операцію «Мир для Галілеї». Однак великі втрати в Лівані, розкол у суспільстві щодо ліванської війни та смерть дружини призвели до нервового зриву, результатом якого стала його відставка 15 вересня 1983 року. Останні роки життя Беґін прожив, відійшовши від будь-якої громадської діяльності. Похований на Оливковій горі в Єрусалимі поряд зі страченими англійцями членами «Ецель». На похорон, що відповідно до його заповіту не мали офіційного характеру, прийшли сотні тисяч людей.

Беґін був чудовим оратором і полемістом, володів дев’ятьма мовами. В одязі відрізнявся особливою елегантністю, навіть у найсильнішу спеку ходив у костюмі та краватці. Був скромний, охоче спілкувався із простими людьми. Написав безліч статей та три книги. У «У Білі ночі», закінченої за місяць до смерті Сталіна, Беґін передбачав, що наростання відцентрових прагнень національних меншин у СРСР згодом призведе до його серйозного перетворення.

У 2013 році в Бресті було встановлено бюст Менахема Беґіна неподалік школи, де він навчався. У тому ж році на березі річки Печора, де за часів ГУЛАГу приставали баржі з ув’язненими, було встановлено плиту зі згадкою Менахема Беґіна як одного з «підневільних будівельників Печорського мосту».