У зв’язку з Міжнародним жіночим днем слід, звичайно ж, розповісти історію першої, і до сьогодні єдиної жінки прем’єр-міністра Ізраїлю, яку сучасники називали «єдиним чоловіком в уряді».
«Я не можу сказати, чи краще жінки, ніж чоловіки, але вони безперечно непогані», – якось пожартувала Ґолда.
Вона народилася як Ґолда Мабович у традиційній єврейській родині у Києві, зовсім маленькою дівчинкою іммігрувала з нею до Вісконсіну, США. У юності захопилася ідеями сіонізму та соціалізму та вступила до партії «Поалей Ціон». Вивчала педагогіку у семінарі для вчителів у Мілуокі, вийшла заміж за Морріса Меірсона. У 1921 році обидва реалізували давню мрію та репатріювалися в Ерец-Ісраель. Проживши близько двох років у кібуці Мерхавія, молода родина переїхала до Тель-Авіва, потім до Єрусалиму, де Ґолда почала працювати касиром. Першу громадську посаду вона здобула у 1928 році, коли була призначена секретарем Ради жінок. Завдяки своїм організаційним і політичним здібностям, а також знанню мов, Ґолда швидко увійшла до керівництва Гістадруту і обіймала в ньому низку високих посад. У 1946 році її було призначено главою політичного відділу Єврейського агентства. Протягом кількох років її відправляли в безліч поїздок світом, переважно до США і Великобританії, з метою інформації та збору коштів.
У травні 1948 року Ґолда стала однією з двох жінок, які підписали Декларацію незалежності, після чого її було призначено главою першого представництва Ізраїлю в СРСР. У 1949 році Ґолда обралася в Кнесет у списку партії Мапай, була призначена міністром праці та обіймала цю посаду до 1956 року. Під час свого перебування на посаді вона зосередилася на просуванні соціального законодавства та трудового права. Ґолда ініціювала та сприяла створенню Інституту національного страхування, прийняттю Закону про робочий час та відпочинок, Закону про щорічну відпустку, Закону про працю молоді, Закону про працю жінок та багатьох інших соціально важливих законів.
У 1956-1966 роках вона обіймала посаду міністра закордонних справ і зробила великий внесок у розвиток відносин Ізраїлю зі США, країнами Африки, Азії та Латинської Америки.
Після смерті прем’єр-міністра Леві Ешколя в 1969 році Ґолда Меїр була призначена виконувачем обов’язків прем’єр-міністра, а на виборах, що відбулися пізніше того ж року, була обрана прем’єр-міністром. Незабаром після її вступу на посаду почалася Війна на виснаження.
Фото: Одед Шамір, 1969, Pikiwiki.org.il
У жовтні 1973 року вибухнула війна Судного дня, внаслідок якої Меїр завершила свою тривалу суспільну кар’єру. Державна комісія з розслідування зняла з неї пряму відповідальність за невдачі війни, і її переобрали на виборах, що відбулися в грудні 1973 року. Незважаючи на це, у квітні 1974 року Меїр пішла у відставку після публікації доповіді комісії Аграната і на тлі публічної критики її відповідальності за результати війни. У своїй заяві про відставку вона наголосила, що «є невдачі, які не можна ігнорувати», і наголосила на важливості принципу міністерської відповідальності.
З усіх лідерів світу Ґолда Меїр була «іконою» моди завдяки концепції «туфлі Ґолди» – робочого взуття для жінок-солдат, що нагадували ортопедичне взуття, яке носила прем’єр-міністр.
Хоча вона вміла проявляти чутливість, у народній пам’яті та історії Ґолда Меїр залишилася як залізна леді ізраїльської політики. Залишилися також у громадській пам’яті її афоризми, один із яких – «ми ніколи не пробачимо арабам за те, що вони змусили нас вбивати їхніх синів».