«Ексодус 1947» або «Вихід-1947» (‘Вихід’ англійською Exodus) – судно, на якому єврейський їшув намагався нелегально перевезти єврейських біженців з Європи до Землі Ізраїлю, яка тоді була під владою Великої Британії. Історія цього судна, затриманого англійцями, які прагнули не допустити висадки його пасажирів (більшість котрих врятувалася під час Голокосту) у порту Хайфи, облетіла весь світ і сприяла припиненню британського мандата на Землю Ізраїлю.
«Ексодус» – первісна назва «Президент Уорфільд» – було спущено на воду в 1928 році. Цей корабель був розрахований на 400 пасажирів, але під час Другої світової війни його ґрунтовно перебудували, й він уже міг брати на борт понад 4000 людей. Наприкінці 1946 року судно придбала «Моссад ле-Алія Бет». У 1939–1948 роках роботу цієї організації, яка здійснювала операцію «Бріха» з «нелегальної» репатріації, очолював Шауль Авіґур. У рамках «Бріха» репатріювалися десятки тисяч євреїв. У 1953-1970 роках Шауль Авіґур очолював організацію «Натів».
Тисячі євреїв, які вижили в Катастрофі, перебували в таборах переміщених осіб у Німеччині, оскільки британські мандатні влади не давали їм дозвіл на репатріацію. Перший рейс «Президента Уорфільда» був покликаний привернути до проблеми біженців увагу світової спільноти. Тому йому й планували дати нову символічну назву, яка посилалася на назву другої книги Біблії, де описується Вихід євреїв з Єгипту до Землі Ізраїлю. На початку липня 1947 року «Моссад ле-Алія Бет» переправила понад чотири тисячі євреїв із таборів у Німеччині на південь Франції. У порту міста Сет їх посадили на корабель, скориставшись колективною візою Колумбії. 11 липня 1947 року «Президент Уорфільд» залишив порт із 4554 пасажирами на борту, з яких 655 були діти, і попрямував до берегів Землі Ізраїлю. Команда складалася з добровольців – громадян США та членів єврейського їшува.
Корабель «Ексодус-1947» в Хайфському порту. Фото: Ганс Пінн, 1947. Державне прес-бюро Ізраїлю.
Після виходу з французьких територіальних вод капітан корабля змінив його назву на «Ексодус-1947». Підготовка такого масового переправлення біженців не залишилася непоміченою англійською розвідкою, тому щойно судно опинилося в нейтральних водах, до нього підійшли вісім британських військових кораблів, які супроводжували його протягом подальшого плавання. 18 липня, коли «Ексодус -1947» знаходився за 40 кілометрів від берегів Землі Ізраїлю, військові судна оточили його й англійські солдати захопили корабель. Англійці провели атаку у відкритому морі, щоб уникнути зіткнення з бійцями «Гаґани», які чекали на корабель неподалік берега. Пасажири почали чинити опір солдатам, у відповідь англійці відкрили вогонь – троє було вбито, 217 людей поранено. Розправившись із беззбройними людьми, англійці допровадили «Ексодус-1947» до порту Хайфи. 20 липня пасажирів, які продовжували чинити опір, силою примусили перейти на три транспортні кораблі.
За цими брутальними діями спостерігали троє членів комісії ООН у справах біженців. Тут слід нагадати, що після першої світової війни Велика Британія отримала від Ліги Націй мандат на управління колишнім турецьким вілаєтом на підставі обіцянки створити у ньому національний притулок єврейського народу. Про це було офіційно заявлено і у Декларації Бальфура. Натомість англійці самовільно відрізали від території майбутнього єврейського притулку більше половини території й зліпили на ньому державу Йорданія, якої ніколи раніше не існувало. І ось тепер вони з жорстокістю намагалися не допустити репатріацію тих євреїв Європи, заради яких вони за рішенням Ліги Націй отримали мандат на управління Землею Ізраїлю. Після насильної пересадки біженців на англійські транспортні судна один із трьох членів комісії ООН заявив, що отримав найкраще свідчення порушення Англією умов наданого їй мандату.
Насильницьке вивантаження пасажирів корабля «Ексодус-1947» британськими солдатами. Фото: Документи нелегальної репатріації табору Атліт / Сайт Піківікі.
Пасажирів кораблів «Алії Бет» англійці зазвичай депортували до таборів інтернованих на Кіпрі. Але з пасажирами «Ексодус-1947» вони повелися інакше. Відтепер нелегальних репатріантів було вирішено повертати до країн, з яких вони вирушили до Землі Ізраїлю. Розрахунок полягав у тому, що, зіткнувшись із проблемами десятків тисяч біженців, уряди не дозволятимуть євреям залишати ці країни для репатріації. Тому англійці відправили три кораблі з біженцями до Франції. Вони прибули 29 липня в Пор де Бук, де англійці наказали пасажирам зійти на берег. У відповідь пасажири заявили, що із цих кораблів вони зійдуть лише на Землю Ізраїлю. Вони відповіли відмовою й на пропозицію отримати дозвіл на проживання у Франції.
Умови на кораблях, які не були розраховані на тривале проживання такої кількості людей, були нестерпними, почалися хвороби. Інформація про те, що відбувається, потрапила в пресу. Через три тижні англійці заявили біженцям – якщо вони не зійдуть з кораблів, їх спустять силою і відправлять до Німеччини, в табори для переміщених осіб. 22 серпня кораблі залишили Пор-де-Бук і 8 вересня прибули до Гамбурга у британській зоні окупації. Тут англійці провели насильницьку висадку пасажирів, які, незважаючи на слабкість та хвороби, чинили відчайдушний опір. Упродовж двох днів, не соромлячись фотооб’єктивів численних журналістів, солдати витягували з судна біженців. Кожного, включаючи жінок та дітей, тягли по три-чотири солдати у повній формі, та ще й з касками на голові. З Гамбурга біженців відправили до таборів для переміщених осіб. Перші два тижні табори охороняли англійські солдати, але потім охорону було знято. Табори опинилися в руках представників «Моссад ле-алія Бет», які негайно видали біженцям підроблені документи й протягом кількох місяців нелегально доставили всіх до Землі Ізраїлю.
Історія з «Ексодус-1947» потрапила на перші сторінки провідних світових ЗМІ. Американський журнал «Лайф» оприлюднив велику публікацію, що супроводжувалася фотографіями, на яких, зокрема, солдати в касках тягнули беззахисних жінок та дітей, які вціліли в Катастрофі. Публікації призвели до протестів у країнах-переможницях, у тому числі й у самій Великій Британії. Політична шкода англійському уряду виявилася настільки серйозною, що стала одним із факторів, що вплинули на рішення відмовитися від мандата та повернути його ООН.
Історія «Ексодус-1947» лягла в основу роману «Ексодус» Леона Юріса. Цей твір став одним із символів не лише єврейської боротьби за повернення до Країни Ізраїлю взагалі, а й боротьби за право євреїв СРСР на репатріацію. Ще 1960-ті роки аматорські переклади роману різними шляхами потрапляли до Радянського Союзу. У 1973 році створене під егідою організації «Натів» видавництво «Бібліотека-Алія» опублікувало російський переклад роману, видавши його в двох томах своєю публікацією першою, яка в обхід радянських заборон переправлялася до СРСР. За свідченням учасників єврейського підпільного руху в СРСР, «Ексодус» мав величезну популярність серед євреїв і будив у них національні почуття. У книзі Давида Шехтера «У краю чужому», що описує діяльність єврейських активістів в Одесі початку-середини 80-х років минулого століття, один із них каже: «Коли КДБ стає відомо, що в місті з’явився хоча б один екземпляр «Ексодуса», чекісти носом землю риють, щоб його розшукати та вилучити».
Таким чином, історія одного невеликого судна вплинула на глобальне рішення англійського уряду, а згодом, навіть через десятиліття, була джерелом сіонізму для євреїв за залізною завісою.