Давид Бен-Гуріон: людина-епоха

Давид Бен-Гуріон (при народженні Давид Йосеф Грін) 16 жовтня 1886, Плонськ, Російська імперія – 1 грудня 1973, Тель-Авів – видатний ізраїльський політичний і державний діяч. Бен-Гуріон 14 травня 1948 року зачитав Декларацію незалежності Ізраїлю і очолив молоду державу, ставши її першим прем’єр-міністром (у 1948-1953 і 1955-1963 роках). Один із батьків-засновників Ізраїлю, який безпосередньо вплинув на формування основних державних інститутів.

Давид Йосип Грін народився 16 жовтня 1886 року в місті Плонськ Плоцької губернії. Його батько дотримувався єврейських традицій і був сіоністом. 1904 року Давид вступив до Варшавського університету на відділення сільського господарства, а потім вступив до лівосоціалістичного руху «Поалей Ціон».

У 1906 році репатріювався в Землю Ізраїлю, і наступного дня після приїзду почав працювати на апельсиновій плантації. Восени 1906 року на з’їзді партії «Поалей Ціон» був обраний до Центрального комітету. Незабаром після цього ЦК розпустили і замінили на двох керівників, одним із яких був Давид.

Під час Песаха 1909 року Давид став свідком убивства арабами кількох його товаришів. Після цього він вступив у військову організацію «Га-Шомер». Навесні 1910 року на конференції «Поалей Ціон» Давида Гріна ввели в редакцію партійної газети «Га-ахдут». Статті в ній він почав публікувати під новим ім’ям – Бен-Гуріон, яке взяв у історичного персонажа Йосипа Бен-Гуріона.

Під час першої світової війни турки висилали із Землі Ізраїлю євреїв, які не були турецькими підданими. У відповідь на це Жаботинський, Вейцман та інші видатні діячі сіонізму закликали євреїв Землі Ізраїлю підтримати противників Туреччини. На відміну від них, Бен-Гуріон і Бен-Цві почали серед євреїв агітацію за прийняття турецького громадянства. Але ця діяльність ні до чого не призвела, губернатор Джемаль-паша оголосив сіоністів ворогами імперії і у квітні 1915 року Бен-Гуріона з Бен-Цві вислали за зв’язок із сіоністським рухом.

Прибувши до Нью-Йорка, вони звернулися до керівництва «Поалей Ціон» із проханням організувати їм турне країною для вербування прихильників нового руху «Гехалуц». Під час одного з виступів у Нью-Йорку Бен-Гуріон познайомився з Поліною Монбаз – емігранткою з Мінська, яка працювала медсестрою. 5 грудня 1917 року вони одружилися.

До Декларації Бальфура, опублікованої в листопаді 1917 року, Бен-Гуріон поставився скептично, вважаючи, що євреї повинні самі повернути собі Батьківщину. Тому у квітні 1918 року Бен-Гуріон вирішив вступити до Єврейського легіону, створеного Жаботинським у лавах англійської армії. Наприкінці серпня він у складі бойової частини прибув до Єгипту. Але повоювати йому не довелося, майже одразу Давид захворів на дизентерію і кілька тижнів пролежав у госпіталі. На початку листопада Єврейський Легіон був переведений у Землю Ізраїлю, яка на той час уже перебувала в руках англійців. Незабаром капрал Бен-Гуріон пішов у самоволку з військового табору і повернувся тільки через чотири дні, за що військовий трибунал розжалував його в рядові. Через кілька днів Бен-Гуріон отримав місячну відпустку, з якої вже не повернувся.

У 1921 році його ввели до секретаріату Гістадруту і доручили випускати газету цієї організації. Бен-Гуріон багато їздив єврейськими поселеннями і скрізь виступав із чималим успіхом завдяки своєму ораторському таланту. Влітку 1923 року в Москві проходила Всеросійська сільськогосподарська і кустарно-промислова виставка, в якій брав участь і Гістадрут. У серпні Бен-Гуріон приїхав до Москви, щоб відвідати виставку і на власні очі побачити будівництво соціалізму. Він не був у великому захваті від побаченого, і досвід особистого знайомства з життям у СРСР справив великий вплив на все подальше ставлення Бен-Гуріона до цієї держави та її керівництва.

Поступово Бен-Гуріон перетворювався на одного з лідерів соціалістичного сіонізму. У 1930 році він зумів об’єднати «Ахдут ха-Авода» і «Га-Поель га-Цаїр» у єдину партію МАПАЙ (Робоча партія Землі Ізраїлю), ставши її першим лідером. 1933 року його обрали членом Виконавчого комітету Єврейської агенції, що була, по суті, урядом усього єврейського ішува, а за два роки – головою Єврейської агенції.

У 1937 році Бен-Гуріон підтримав рекомендації комісії Піля про розподіл території Землі Ізраїлю на захід від річки Йордан на дві частини. Бен-Гуріон так пояснив свою позицію в листі до сина: «Єврейська держава в частині [Землі Ізраїлю] – це не кінець, а початок… володіння територією важливе не тільки як таке… завдяки їй ми збільшимо нашу силу, а будь-яке збільшення нашої сили полегшує взяття під контроль країни цілком. Створення [маленької] держави… слугуватиме дуже потужним важелем у нашому історичному зусиллі повернути всю країну». Цього принципу він дотримувався і коли більшість керівників сіоністського руху не хотіли прийняти рішення ООН про поділ країни на дві держави.

Коли англійці 1939 року випустили Білу книгу, що обмежувала єврейську репатріацію і продаж євреям землі, Бен-Гуріон активно підтримав посилення нелегальної алії і створення нових поселень. Після початку Другої світової війни Бен-Гуріон виголосив промову, в якій заявив, що ця війна представляє реальний шанс створити єврейську державу, і для цього слід терміново створювати єврейську армію. Після того, як Англія залишилася сам на сам проти Гітлера, Бен-Гуріон висунув нове гасло: «Ми воюватимемо проти Гітлера, наче не існує «Білої книги», і ми боротимемося проти «Білої книги» так, наче немає Гітлера».

Після завершення війни керівництво ішуву розгорнуло активну боротьбу за створення єврейської держави. Бен-Гуріон отримав у Єврейському агентстві посаду відповідального за безпеку. На цій посаді він, з одного боку, допомагав англійцям боротися з воєнізованими єврейськими підпільними організаціями «Лехі» та «Ецель», а з іншого – робив усе можливе для перетворення «Хагани» на справжню армію.

У вересні 1947 року Бен-Гуріон відправив лідерам релігійного руху «Агудат Ісраель» лист, у якому сформулював принципи, що досі визначають внутрішнє життя держави Ізраїль. У листі він пообіцяв, що в майбутній державі субота буде днем відпочинку, релігійна освіта матиме автономію, відмовився від цивільних шлюбів і надав учням єшив звільнення від служби в армії. Бен-Гуріон написав цього листа, оскільки прагнув об’єднати всі кола єврейського населення перед майбутнім проголошенням Незалежності. І ця єдність йому знадобилася для підписання Декларації Незалежності, яке він зумів провести незважаючи на опір навіть усередині його власної партії МАПАЙ. Сьогодні, оцінюючи в історичній ретроспективі дії Бен-Гуріона, можна сказати, що проголошення держави Ізраїль багато в чому відбулося завдяки виявленими ним у той момент жорсткості, наполегливості та стратегічній мудрості.

Наступного дня після проголошення Незалежності арабські країни напали на Ізраїль. Бен-Гуріон розробив концепцію ведення війни, суттю якої був масований удар по арабських арміях на одному фронті і стримування на інших фронтах. Цю концепцію ізраїльські уряди використовували потім у Шестиденній війні і у Війні Судного дня.

Бен-Гуріон активно і часом дуже жорстко (включно з розстрілом судна «Альталена», що привезло зброю для «Ецель») працював над об’єднанням усіх єврейських військових організацій. Після ліквідації самостійності «Ецель» і «Лехі», Бен-Гуріон розпустив «Пальмах» і сформував єдиний для всіх ЦАГАЛ, який здобув перемогу над арабськими арміями. Навесні і влітку 1949 року Ізраїль уклав угоди про перемир’я з усіма арабськими країнами, крім Іраку.

Після завершення Війни за незалежність Бен-Гуріон проголосив головним завданням за чотири роки вдвічі збільшити єврейське населення Ізраїлю. Багато членів уряду побоювалися, що економіка молодої країни не витримає напливу сотень тисяч репатріантів. Але Бен-Гуріон зумів нав’язати свою позицію, і ця, здавалося б, абсолютно фантастична, мета була досягнута: за чотири роки до Ізраїлю прибуло понад півмільйона репатріантів.

У січні 1949 року відбулися вибори до Кнесету, партія МАПАЙ здобула 46 місць зі 120. Бен-Гуріон створив коаліцію з релігійними партіями і обійняв посади прем’єра і міністра оборони.

Навесні 1952 року уряд Ізраїлю зажадав від країн-союзниць, які окупували Німеччину, здійснити виплату Німеччиною півтора мільярда доларів за єврейське майно в Європі, розграбоване рейхом. Канцлер Німеччини Конрад Аденауер дав свою згоду, про що Бен-Гуріон повідомив з трибуни Кнесету. В Ізраїлі вибухнув грандіозний скандал. Видатні діячі МАПАЙ, такі як Голда Меїр, Йосип Шпринцак і Дов Йосеф, виступили проти переговорів із Німеччиною. Але Бен-Гуріон і тут зумів довести правильність своєї позиції. Протягом 20 років Німеччина виплатила близько мільярда доларів, які допомогли Ізраїлю створити сучасні економіку та інфраструктуру.

Восени 1953 року Бен-Гуріон пішов у відставку з усіх постів і оселився в кібуці Сде-Бокер у Негеві. Він втомився, розчарувався у своїх найближчих соратниках і вирішив взяти перерву в політиці. У свій перший робочий день колишній глава уряду займався перевезенням гною. Він поводився як звичайний кібуцник, але в Сде-Бокер часто приїздили високопоставлені політики, щоб порадитися з Бен-Гуріоном.

На початку 1955 року через провал військової розвідки в Єгипті пішов у відставку міністр оборони Пінхас Лавон. Бен-Гуріона вмовили повернутися в уряд, і він записав того дня в щоденнику: «Армія і оборона насамперед». Влітку 1955 року відбулися вибори до Кнесету Ізраїлю. Бен-Гуріон поставив умову – він повернеться на посаду прем’єр-міністра тільки в разі підтримки його силової позиції у військовому питанні. 3 листопада 1955 року Бен-Гуріон вступив на посаду прем’єр-міністра. Цього року в Ізраїлю з’явився новий союзник – Франція, з якою було укладено контракт на постачання величезної кількості озброєнь.

У липні 1956 року Єгипет націоналізував Суецький канал, у відповідь Франція і Великобританія привели свої війська в бойову готовність. 29 жовтня 1956 року в рамках операції «Кадеш» ЦАГАЛ розпочав наступ на Синайському півострові, і 5 листопада повністю оволодів ним. 31 жовтня 1956 року до війни долучилися і Франція з Великою Британією, але, зважаючи на ядерну загрозу з боку СРСР, вони відмовилися від військових дій. ООН, США і СРСР вимагали повного виведення військ Ізраїлю із Синаю. Бен-Гуріон був змушений підкоритися США. Свою промову по радіо з приводу завершення операції «Кадеш» він закінчив так: «Немає у світі такої сили, яка могла б стерти результати вашої великої перемоги… Ізраїль після операції на Синаї вже не буде таким, яким він був до неї». Бен-Гуріон мав рацію, під час війни з’ясувалося, що ЦАХАЛ істотно перевершує армії арабських країн. В арабських країнах, де раніше вважали, що їхні армії можуть стерти Ізраїль з лиця землі, усвідомили, що це зовсім не так. США побачили в ньому оплот демократії та західної культури на Близькому Сході, країни третього світу – приклад для наслідування, Франція знайшла в Ізраїлі союзника. У 1957-1958 роках налагодилася співпраця між Ізраїлем і Францією, у жовтні 1957 року було укладено договір про спільне будівництво атомного реактора в Дімоні.

15 серпня 1961 року відбулися позачергові парламентські вибори, партія Бен-Гуріона втратила п’ять мандатів, проте загальне становище в Кнесеті не змінилося, і в листопаді того самого року було сформовано новий уряд. Бен-Гуріон вважав справою першої важливості спорудження ядерного реактора в Дімоні. Але проблеми всередині МАПАЙ змусили Бен-Гуріона подати у відставку з посади прем’єр-міністра. Керівники партії, армії і держави просили його, проте Бен-Гуріона не можна було переконати. Він вирішив сформувати нову партію «Список робітників Ізраїлю» (РАФІ), яка на виборах отримала лише 10 мандатів і роками залишалася в опозиції. У 1970 році Бен-Гуріон остаточно пішов із політичного життя і зайнявся написанням мемуарів.

1971 року в Ізраїлі широко відзначили 85-й день народження Бен-Гуріона, прем’єр-міністр Голда Меїр та інші члени уряду відвідали кібуц Сде-Бокер. Бен-Гуріон виступив у Кнесеті, хоча не був уже його членом. Його промова про майбутнє єврейського народу на землі предків викликала бурю овацій.

Помер Бен-Гуріон 1 грудня 1973 року і, відповідно до його заповіту, його поховали поруч із дружиною, на вершині кам’яної скелі неподалік від Сде-Бокер.

30 грудня 1951 року Давид Бен-Гуріон зробив запис у своєму щоденнику: «Реувен пропонує [створити] уповноважену структуру, що відповідатиме за безпеку (єврейських громад) в арабських країнах, підготовку й організацію втечі зі Східної Європи… збір інформації про становище євреїв у країнах, у яких прямі контакти з євреями для Ізраїлю обмежені. Та й для порятунку єврейського майна з покинутих країн…». Ці кілька рядків, що описують пропозицію Реувена Шилоаха, одного з керівників «Хагани» та засновника ізраїльської розвідспільноти, є першою офіційно задокументованою згадкою про державну організацію, яка згодом стане відомою тим, що, будучи причетною до прориву «залізної завіси», привезла до Ізраїлю з СРСР та пострадянських країн більше ніж півтора мільйона євреїв та членів їхніх родин. Ба більше, до заслуг цієї організації, відомої сьогодні під однією зі своїх кодових назв «Натів», слід зарахувати і репатріацію щонайменше більш ніж двох мільйонів євреїв із трьох із половиною мільйонів репатріантів, які повернулися до Ізраїлю від моменту його незалежності 1948 року.

Уже на початку 1950 р. стало зрозуміло, що Радянський Союз не має наміру дозволяти виїзд євреїв до Ізраїлю. Тому керівництво єврейської держави почало, публічно і неофіційно, озвучувати вимоги щодо необхідності вжиття активних заходів для вирішення питання репатріації євреїв СРСР і країн Східної Європи. Першим справді великим публічним виступом, у якому відкрито пролунала вимога дозволити виїзд євреїв із країн «соціалістичного табору» до Ізраїлю, став виступ прем’єр-міністра Бен-Гуріона 21 травня 1950 року на церемонії, присвяченій 25-й річниці створення кіббуца Афікім. Ізраїльський лідер офіційно оголосив у своєму виступі, що Ізраїль не відмовився і не відмовиться від вимоги на дозвіл євреям СРСР вільно виїхати до Ізраїлю. Час і місце було обрано не випадково: на самому початку свого існування кіббуц Афікім носив іншу назву, а саме кіббуц руху «Молодий страж із СРСР». Більшість його засновників і чинних членів репатріювалися в 1920-1930-ті рр. із Радянського Союзу.