Авраам Шльонський – видатний івритський поет, перекладач та громадсько-літературний діяч помер 18 травня 1973 року в Тель-Авіві. Він народився 6 березня 1900 року у містечку Крюково, Полтавській губернії і був названий на честь діда Авраама Лавата, рабина міста Миколаєва. Спочатку Авраам навчався у реформованому хедері, а після досягнення релігійного повноліття (бар-міцви у 13 років), батьки відправили його до Землі Ізраїлю вчитися у тель-авівській гімназії «Герцлія».
З початком Першої світової війни більшість іноземних підданих була вислана турецькою владою із Землі Ізраїлю. Аврааму довелося закінчувати навчання в катеринославській гімназії з викладанням на ідиші. У роки громадянської війни він став свідком погромів і знущань з євреїв, що ще більше залучило його до сіонізму. Тепер життя в іншому місці, крім єврейського ішува, він уже не уявляв собі і у 1921 році повернувся в Ерець-Ісраель. Спочатку Авраам брав участь у будівництві доріг, жив у кіббуці Ейн-Харод.
У 1922 році переїхав до Тель-Авіва, де розраховував заробляти літературною діяльністю. Цим надіям на першому етапі не було дано здійснитись, і щоб заробити на життя, Авраам працював на будівництві. Водночас він писав вірші та статті про літературу, що друкувалися в журналі революційно-модерністського спрямування «Хедим». Зібравши трохи грошей, він у 1924 році вирушив до Парижа – тодішньої столиці культурного світу, де познайомився з поезією французького символізму, що справила рішучий вплив на всю його подальшу творчість.
Авраам Шльонський у 1936 р. Фото: Золтан Кругер
Повернувшись до Тель-Авіва у 1925, став співробітником газети «Давар», в якій редагував літературний додаток і займався перекладами на іврит. Випускав літературний тижневик Спілки івритських письменників Ерец-Ісраель «Ктувім». Це видання швидко відокремилося від Спілки івритських письменників і стало трибуною нового літературного покоління зі Шльонським на чолі, що відмежувався від поетичної школи Х. М. Бяліка. З 1928 по 1942 роки Шльонський працював літературним редактором та вів різні рубрики в газеті «Ха-Арец». З моменту заснування у 1939 році видавництва «Сіфріат поалім» був його співробітником і працював у видавництві до кінця життя. У роки Другої світової війни Шльонський займався переважно перекладами, особливо радянської літератури. Видавав літературні журнали, перекладав іврит як класичну літературу – Шекспіра, де Костера, Пушкіна, Гоголя, Чехова, Толстого, Блока, і сучасників – Мандельштама, Пастернака, Симонова. Зокрема, переклав вірш Костянтина Симонова «Жди меня».
Шльонський був майстром поетичного перекладу з російської, насамперед творів А. С. Пушкіна. Переклад «Євгенія Онєгіна» зі скрупульозною точністю відтворює ритміку та стилістичне багатство оригіналу та визнано критикою найкращим перекладом цього твору іноземною мовою. Порівнятися з ним, а на думку деяких критиків навіть перевершити його, може лише переклад поеми, зроблений у 21 столітті Зеєвом Гейзелем, він використав нові слова, якими збагатився іврит за час, що минув після перекладу Шльонського. Серед перекладів Шльонського: «Борис Годунов», лірика та «Маленькі трагедії» Пушкіна, комедії М. Гоголя «Ревізор» та «Одруження», твори А. Чехова, «Дванадцять» та «Скіфи» О. Блока, «Піднята цілина» та «Тихий Дон» М. Шолохова, оповідання І. Бабеля, В. Біанки, М. Горького, О. Островського та багатьох інших. Подією у житті ішува став вихід збірки «Шират Русія» («Поезія Росії», 1942) за редакцією Шльонського та Леї Гольдберг.
Разом з тим, Шльонський – автор багатьох віршів, які мали велику популярність. Він також зробив помітний внесок у збагачення мови: у 1945 його не випадково обрали членом Комітету мови іврит, він багато працював над лексикою мови, зокрема, конкретизував назви багатьох рослин та тварин. Написав він і низку книг для дітей, у яких виявилася його схильність до словесної гри, алітерацій, каламбуру. У 1967 році Шльонському було присуджено Державну премію Ізраїлю. Вірші Шльонського перекладалися багатьма мовами світу.
Протягом десяти років, починаючи з кінця 1950-х років, на прохання тодішнього глави «Натіву» Шауля Авігура, Шльонський вів листування з єврейськими письменниками в Радянському Союзі, в яких не лише розповідав їм про Ізраїль та його культуру, підтримуючи їхню єврейську самосвідомість. Частина цього листування побачила світ у 1977 році, вже після смерті Шльонського.
Посланці «Натіву» на пострадянському просторі регулярно проводять фестивалі івритської літератури, під час яких творчості Авраама Шльонського приділяється велика увага.