Рішон-ле-Ціон – місто, розташоване за сім кілометрів на південь від Тель-Авіва. На його гербі написано: Ми знайшли воду! Ця цитата з Тори символізує новий етап у житті євреїв на Землі Ізраїлю – етап активного повернення та перетворення її з пустелі на квітучий сад.
Рішон-ле-Ціон заснували 31 липня 1882 року учасники руху «Ховевей-Ціон», які репатріювалися з Російської імперії. Хоча народовольці спеціально не включили євреїв і поляків до учасників замаху на царя, після його вбивства 1881 року країною відразу ж прокотилися єврейські погроми. І група єврейських студентів дійшла висновку – жити так далі не можна, треба їхати до Землі Ізраїлю та відроджувати там свою державу, де євреїв буде захищено від погромників.
Група засновників Рішона складалася з десяти сімей, згодом вона виросла ще на сім сімей. А коли за рік до неї приєдналися члени руху «Білу», то населення Рішона досягло 100 осіб. Назва міста перекладається як «Перший у Сіоні». Справді, Рішон був одним із перших поселень сіоністського руху в Землі Ізраїлю, яка тоді була «ведмежим кутом» турецького вілайєту. Турки правили Землею Ізраїлю з часів Сулеймана Чудового і правили бездарно, як і її попередні правителі. За євреїв це була земля, що тече молоком і медом, а через тимчасових правителів, які завжди в глибині душі розуміли, що вони знаходяться тут тільки до повернення справжніх господарів, вона перетворилася на заболочену пустку.
Рішон-ле-Ціон був заснований як сільськогосподарське поселення. Але заробляти собі життя працею землеробів його засновників відразу вийшло. І умови були тяжкі – неродюча земля, майже повна відсутність води. І досвіду роботи у поселенців мало. Усі вони були міськими жителями, які приїхали з Харкова та Одеси, роботою на землі ніхто з них ніколи не займався. Вже за кілька місяців стало зрозуміло – якщо не знайти спонсора, який допоможе вижити перші кілька років, у Рішоні незабаром залишаться лише порожні будинки. Було вирішено послати до Парижа, до барона Едмона де Ротшильда, спеціального представника, який розповість йому про плани поселенців і реальну ситуацію. Найголовніше, чого їм не вистачало була вода. Тому представник поселенців насамперед попросив у барона позику на будівництво колодязя. Барон погодився, у Парижі було закуплено обладнання та відправлено до Рішона. Без цього ніхто не зміг би вирити колодязь глибиною 48 метрів. У лютому 1883 року у ньому дійшли водоносного шару. Радості поселенців не було меж – тепер вони повірили, що залишаться тут назавжди. Хтось вигукнув, процитувавши біблійну книгу Брейшит: Мацану маім! («Ми знайшли воду!»). Згодом цю фразу включили до герба Рішона.
Панорама Рішон-ле-Ціона, 1920 р. Фото: Арік Матсон, Pikiwiki
Дізнавшись, що тепер є власне джерело води, барон Ротшильд повірив у його майбутнє і взяв над Рішоном особисте шефство. Він купив на околицях кілька великих ділянок землі та послав із Франції досвідчених агрономів, які висадили там виноградники. Коли виноградники підросли, барон виділив гроші й у 1887 року у Рішоні збудували виноробний завод. У Єгипті у барона був уже свій завод «Кармель» з виробництва вина з близькосхідного винограду, новий завод знаходився східніше, тому його назвали «Кармель Мізрахі» («Східний Кармель»). Але до початку виробництва та продажу вина у поселенців не було коштів для існування, і барон усі ці роки надавав їм щомісячну підтримку. Він так часто приїжджав до Рішона, що для нього навіть збудували особняк, що зберігся і досі.
Виноробня «Кармель», між 1900 та 1920. Фото: фотоархів музею Рішон-ле-Ціона, Pikiwiki
Наприкінці XIX і на початку XX століть Рішон перетворився на значний культурний центр нових єврейських поселень у Землі Ізраїлю. У 1888 р. у ньому збудували першу школу, де викладання всіх дисциплін велося лише на івриті, а в 1898 відкрили перший івритомовний дитячий садок. У 1887 році в Рішоні була покладена на музику і вперше заспівана «Ха-Тіква». Сьогодні на тому місці, де було написано музику майбутнього гімну сіоністського руху та держави Ізраїль стоїть будинок, балконні грати якого зроблені у вигляді нотних лінійок із нанесеними на них нотами гімну.
Рішон-ле-Ціон, збір винограду, близько 1935 р. Фото: Арік Матсон, Pikiwiki.
Хоча статус міста Рішон отримав у 1950 році, аж до початку 70-х років минулого століття він був селищем міського типу. Нехай і чималого розміру, але селище, вулиці якого були забудовані одноповерховими будиночками з дворовими ділянками. Але потім – завдяки репатріантам з колишнього СРСР, які полюбили Рішон, він почав стрімко зростати. Справа дійшла до того, що в 90-х роках минулого століття його називали Рашен Ле-Ціон. Російськомовні жителі досі становлять значну частину населення міста. За даними Центрального статистичного бюро Ізраїлю, на початок 2024 року кількість його мешканців досягла 256 591 особи, тобто вона є четвертим за населенням містом Ізраїлю.
Рішон довгий час був «спальним» передмістям Тель-Авіва. З приїздом великої алії з СРСР-СНД у 1990-х роках у місті почалося активне будівництво, в результаті якого було зведено нові великі мікрорайони з торговими, культурними та промисловими центрами. Основні галузі промисловості сучасного Рішона – хайтек, виноробство, послуги та торгівля. У ньому є дві промислові зони, причому зі старої зони заводи та майстерні виявились витісненими ресторанами, банкетними залами та кафе, багато з яких працюють майже до ранку. У новій промисловій зоні, розташованій біля моря, знаходяться численні підприємства та фірми, які працюють у сферах програмного забезпечення, електронних технологій та маркетингу.
У 2013 році в місті було збудовано Палац культури з великим, обладнаним сучасною технологією залом. Його чудова акустика дозволяє проводити у ньому як драматичні, а й оперні спектаклі. Окрім Палацу культури є ще кілька залів для глядачів, великих кінотеатрів та суперсучасна «Сінема-Сіті». Працюють дві бібліотеки з великими зборами книг російською мовою. У місті є сім плавальних басейнів. Морський пляж Рішона – один із найупорядкованіших і найчистіших у країні, довжиною понад кілометр. Уздовж нього обладнана прогулянкова набережна, де працюють десятки барів і ресторанів.
Міста-побратими Рішона – Нім (Франція), Мюнстер (Німеччина), Люблін (Польща), Санкт-Петербург (Росія), Меріленд та Нью-Джерсі (США), Брашов (Румунія), Дебрецен (Угорщина).
Організація «Натив» у своїй роботі наголошує на збереженні серед євреїв діаспори єврейської ідентифікації, що включає знання історії єврейського народу та сіоністського руху, зміцнення та розвитку зв’язку з державою Ізраїль.