Натан Зах – один із найвизначніших івритських поетів сучасності, який справив серйозний вплив на розвиток сучасної івритської поезії як поет, редактор, критик і перекладач. Був нагороджений Премією Ізраїлю, літературною премією імені Бялика, премією Ізраїльського товариства композиторів, авторів і видавців.
Один із найвизначніших івритських поетів сучасності Натан Зах (Гаррі Зайтельбах) народився 13 грудня 1930 року. Батьки майбутнього поета не стали чекати, поки двері нацистської Німеччини остаточно зачиняться для євреїв, і репатріювалися в Землю Ізраїлю у 1936 році. Разом із шестирічним Гаррі, якого відразу ж після репатріації стали називати Натан, вони оселилися в Хайфі. У цьому приморському місті й сформувався духовно майбутній поет – тут він навчався в середній школі, тут гуляв портом, розглядаючи кораблі з багатьох країн, звідси призвався в ЦАГАЛ під час Війни за Незалежність.
Зах був одним із перших молодих поетів, що творили на івриті, які почали публікуватися після створення Ізраїлю. Його перші твори світ побачив в 1951 року, а збірку «Перші вірші» було опубліковано у 1955 року. Зах закінчив Єврейський університет в Єрусалимі, потім читав лекції в Тель-Авівському університеті, а в 1977 року став професором літератури Хайфського університету.
Натан Зах, друга половина 1980-х рр. Фото: Една Бар-Ромі для «Йедіот Ахронот», PikiWiki Israel.
Зах з перших же своїх літературних кроків долучився до руху, який шукав нові способи вираження і боровся з впливом класичної літератури на івритську поезію. Тож він вступив до поетичної групи «Лікрат», де вже перебували Моше Дор, Давід Авідан, Єгуда Аміхай та інші поети-реформатори. Одна з центральних ідей представників цього напряму полягала в тому, що необхідно позбутися рими, яку, як вони вважали, було нав’язано івритській поезії поколінням Бялика, Черняховського і Альтермана, що перебували під впливом російської літератури.
Зах не тільки писав вірші в рамках цього напряму, а й займався його теорією. Тому за своє життя він двічі редагував модерністські літературні журнали – «Лікрат» (1952-53) та «Іохані» (1961-67). Його поетична робота і літературознавча діяльність мали значний вплив на формування нового напряму в ізраїльській поезії 1950-60-х років, умовно званого «Дор га-медіна» («Покоління держави»), до якого належать такі відомі поети, як Д. Авідан, І. Аміхай, Д. Равикович та інші. 1959 року Зах опублікував поетичний маніфест, у якому критикував ізраїльських поетів (насамперед – Натана Альтермана) за пафос, надмірну симетрію і жорсткість ритму та закликав до вільнішої рими і ритму, меншого символізму. У своїх віршах Зах підкреслено поєднував розмовну мову з високим стилем.
Найвідомішими є збірки віршів Заха «Перші вірші» (1955), «Різні вірші» (1960), «Усе молоко і весь мед» (1966) і нове видання «Різних віршів» (1974). Характерними особливостями поезії Заха є суб’єктивований ліризм, злитий із приглушеною іронією та емоційно загострене відчуття розірваної ритміки людської долі. Збірка «До північного сходу» (1979) містить вірші 1967-78, зокрема ліричні цикли, пов’язані з перебуванням Заха в Англії та інших країнах Західної Європи, де він жив у 1968-1979 роках, займаючись в Ессекському університеті. Натан Зах помер 6 листопада 2020 року в Рамат-Гані.
Досвідом осмислення новітніх процесів в ізраїльській літературі стали критичні нариси й дослідження Заха, зокрема стаття «Роздуми про поезію Альтермана», та книга «Час і ритм у Бергсона й сучасна поезія» (1966), де поезійний аналіз зумовлений відчуттям спільності проблематики нової поезії та філософського інтуїтивізму. Зах виступав і як перекладач (зокрема власних віршів англійською мовою). Російські переклади кількох віршів Заха опубліковані в журналі «22».