Нахум Гутман народився в єврейській хліборобській колонії Теленешти, створеній у Молдавії царським урядом для залучення євреїв до сільськогосподарської діяльності. Помер у Тель-Авіві всіма визнаним Майстром живопису і скульптури. Був одним із тих, хто сформував ізраїльське пластичне мистецтво і вважається основоположником «палестинського стилю» пейзажного живопису. Залишив після себе безліч робіт, що знаходяться в найпрестижніших музеях світу. Писав та ілюстрував книжки для дітей, 1962 року отримав премію Ганса Крістіана Андерсена за внесок у дитячу літературу.
Нахум Гутман (15 жовтня 1898, Теленешти, Бессарабська губернія – 28 листопада 1980, Тель-Авів) народився в єврейській землеробській колонії Теленешти (тепер райцентр Теленештського району Молдови). Його батько, Алтер Гутман – згодом відомий під літературним псевдонімом Сімха Бен-Ціон, працював у колонії викладачем івриту. 1903 року сім’я переїхала до Одеси, де Алтер отримав місце в експериментальному хедері з навчанням на івриті. До хедеру зарахували й маленького Нахума, тож іврит був для нього рідною мовою. Сім’я дотримувалася сіоністських поглядів, за першої ж нагоди репатріювалася в Землю Ізраїлю і 1905 року оселилася в Яффо. Батько став редактором журналу «Ха-Омер», мати присвятила себе вихованню п’ятьох дітей. За спогадами Гутмана, в Яффо він уперше побачив «справжнього» художника і, спостерігаючи за ним, став мріяти про те, що ось так само працюватиме біля мольберта в дюнах.
Але на хлопчика, зокрема й на те, що в нього є здібності до малювання, ніхто уваги не звертав. Батька вічно не було вдома, а матері, завантаженій турботами про дім і про дітей, було не до нього. Як згадував Гутман: «Я здебільшого сидів удома перед вікном, притулившись лобом до скла і дивлячись на вулицю. Світ я бачив через вікно. Я дивився на людей, намагаючись вгадати рід їхніх занять. Взимку, коли в кімнатах топили, пара від дихання осідала на холодному склі, і мої брати малювали на ньому пики. Оскільки я насилу дотягувався до підвіконня, малювати на склі мені було не особливо зручно. Я подумав, що те ж саме можна робити на папері, взяв аркуш, примостився біля вікна і почав малювати, намагаючись приховати своє заняття від домашніх, хоча в цьому не було потреби: ніхто взагалі не звертав на мене уваги». Першим, ще в Одесі, звернув увагу на його малюнки Хаїм-Нахман Бялик. Двадцять років по тому Бялик замовив Нахуму ілюстрації для своєї книги.
У 1910 році мати Нахума померла і, щоб якось відволіктися, Нахум став брати уроки малювання. Його успіхи виявилися настільки великими, що 1913 року він залишив заняття в тель-авівській гімназії «Герцлія» і поїхав до Єрусалима, де вступив до школи живопису та образотворчих мистецтв «Бецалель».
Після початку Першої світової війни школа була закрита турецькою владою (як виявилося, тимчасово) і, щоб прогодуватися і допомогти сім’ї, Нахум працював у виноградниках і цитрусових садах Петах-Тікви, Рішон-ле-Ціона і Реховота. Побачене справило сильне враження на молодого художника і знайшло надалі відображення в багатьох його роботах. У 1918 році він добровольцем вступив до Єврейського легіону британської армії. Після демобілізації поїхав 1920 року вчитися живопису в Європу і провів шість років у Відні, Парижі та Берліні. Ось тоді-то Бялик і замовив молодому художнику, який подає великі надії, ілюстрації до його збірки віршів.
Повернувшись до Тель-Авіва, Нахум присвятив себе роботі в пейзажистиці і своїми картинами створив так званий «палестинський стиль». У 1928 році одружився на Дорі Йоффе і того ж року у них народився єдиний син Менахем. Щоб прогодувати сім’ю, зайнявся паралельно з живописом дизайном декорацій і костюмів для театрів і роботою в газетах. З 1931 року і протягом наступних 35 років працював ілюстратором у дитячому додатку до газети «Давар».
Нахум Гутман. Фото: Агентство I.P.P.A., колекція Дана Хадані, Національна бібліотека Ізраїлю, 1969 р.
У 1932 році відбулася його перша персональна виставка. У 1934 році до 25-річчя заснування Тель-Авіва він створив емблему міста, яку використовують досі. У 1934 році поїхав працювати в ПАР, де написав свою першу книжку для дітей «У країні Лобенгулу царя Зулу», яка була видана з його власними ілюстраціями. За два роки, проведені в ПАР, його персональні виставки відбулися в Йоганнесбурзі, Кейптауні та Дурбані. На радість Нахума, його перша книжка здобула такий успіх, що відтоді він завжди сам ілюстрував свої дитячі книжки, які випускав до самого кінця життя.
Гутман був людиною дуже творчою і пробував себе в різних сферах живопису та пластичного мистецтва. Під час війни за Незалежність Ізраїлю він створив альбом «Як це було», що складався з портретів солдатів ЦАХАЛ. На початку 1960-х років він захопився мозаїкою, і 1961 року його перша робота була встановлена в будівлі головного рабинату Ізраїлю. Згодом мозаїками Гутмана було прикрашено перший тель-авівський хмарочос «Шалом Меїр» (1966), тель-авівську гімназію «Герцлія» (1967), фонтан на вулиці Бяліка (1976). З 1970 року активно займався керамікою.
Гутман залишив після себе безліч робіт – пейзажі олією, акварелі, гуаш, мозаїки, гравюри, літографії, керамічні скульптури. Творчість Гутмана оцінили вже за його життя, що рідко трапляється з великими майстрами живопису. Він удостоївся державної премії Ізраїлю (1978), премії Дизенгофа в галузі образотворчого мистецтва (1956), премії Яців (1964), премії Фіхмана (1969), премії «Ламдан» за дитячу літературу (1946), міжнародної премії Ганса Крістіана Андерсена (ЮНЕСКО). Отримав звання доктора Honoris causa Тель-Авівського університету (1974), став почесним громадянином Тель-Авіва (1976).
Нахум Гутман помер 28 листопада 1980 року в Тель-Авіві. Він був одним із тих, хто сформував ізраїльське пластичне мистецтво і вважається основоположником «палестинського стилю» пейзажного живопису. Залишив після себе безліч робіт, що знаходяться в найпрестижніших музеях світу.
Найповніша колекція його робіт розміщена в Музеї Гутмана в тель-авівському районі Неве-Цедек, де художник прожив більшу частину життя. Музей розміщується у двоповерховому будинку, побудованому ще наприкінці XIX століття. Оскільки будинок невеликий, то крім основної експозиції, що налічує сотні робіт художника, у сусідньому приміщенні музею проводять тимчасові виставки, де експонуються унікальні зібрання художніх робіт. Музей відкрився 1988 року, через вісім років після смерті художника. Місце для нього обрано невипадково. З 1907 по 1914 рік у ньому розташовувалася редакція однієї з ізраїльських газет. Серед її співробітників був батько художника – письменник Алтер Гутман. А сам Нахум провів у цій будівлі кілька років свого дитинства, оскільки сім’ї співробітників жили тут же. Будівля кілька років стояла занедбаною, але перетворення на музей вдихнуло в неї нове життя. Всі експонати для музею пожертвувала сім’я художника. Сюди увійшли картини різних періодів творчості і жанрів, рукописи і перші видання книг, скульптури, нагороди, отримані художником, мольберти, предмети меблів. Але, звичайно, головне місце приділено роботам художника, що охоплюють понад 50 років ізраїльської історії. Нахум Гутман малював і євреїв, і арабів у Тель-Авіві та Яффо. Тель-Авів на картинах Гутмана можна побачити зовсім не таким, як сьогодні. Але все ж на них можна легко впізнати багато міських вулиць. У Рамат-Авіві є вулиця, що носить ім’я художника.
Виставка картин М. Гутмана в Кишиневі.
У рамках діяльності «Натіву», спрямованої на зміцнення національної самосвідомості та зв’язку з Ізраїлем єврейських громад, Ізраїльський культурний центр «Натів» у Кишиневі організував до 35-річчя смерті Нахума Гутмана виставку робіт художника. На ній демонструвалися якісні репродукції його картин і слід зазначити, що така виставка була вперше представлена публіці поза Ізраїлем. Не дивно, що це сталося саме в Молдові – адже саме там народився чудовий художник. Потім, у травні-червні 2015 року ця виставка відбулася в приміщенні Ізраїльського культурного центру «Натів» у Києві.