10 грудня 1978 року прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін і президент Єгипту Анвар Садат отримали Нобелівську премію миру за підписану 7 вересня 1978 року в американському Кемп-Девіді попередню угоду про мир між двома країнами. Остаточний ізраїльсько-єгипетський мирний договір було підписано у Вашингтоні 26 березня 1979 року, і він став першим договором між Ізраїлем і арабськими країнами, який поклав початок іншим мирним договорам, що прорвали стіну ненависті на Близькому Сході.
У листопаді 1977 року президент Єгипту Анвар Садат відвідав Ізраїль з історичним візитом – першим візитом лідера арабської держави після створення Ізраїлю. Садат, очільник найбільшої і найпотужнішої у військовому та економічному плані держави арабського світу, виступив із промовою в Кнесеті. Це був політичний прорив – уперше арабський лідер публічно визнав за єврейською державою право на існування. Тим самим Єгипет де-факто денонсував проголошений арабськими країнами 1967 року на конференції в Хартумі принцип «трьох ні»: «ні» – миру з Ізраїлем, “ні” – визнанню Ізраїлю, “ні” – переговорам з Ізраїлем. Візит Садата став початком тривалого мирного процесу, який, незважаючи на всі старання терористичних організацій підірвати його, триває досі.
Після цього візиту президент США Джиммі Картер зрозумів, що з’явилася серйозна можливість укладення мирної угоди між Ізраїлем і Єгиптом і зголосився стати посередником на переговорах. У 1978 році він запросив А. Садата і М. Бегіна зустрітися в заміській резиденції президента США в Кемп-Девіді й обговорити можливість мирного договору між двома країнами. Переговори тривали з 5 до 17 вересня і їхнім результатом стали два документи: «Принципи підписання мирного договору між Єгиптом та Ізраїлем» і «Принципи миру на Близькому Сході». За ці документи Бегіну і Садату відразу ж присудили Нобелівську премію миру.
На церемонії підписання угоди про мир у Вашингтоні. 26 березня 1979 р. Фото: Вікімедія.
Переговори продовжилися на початку 1979 і завершилися підписанням Бегіним і Садатом у Вашингтоні 26 березня єгипетсько-ізраїльського мирного договору. Цей безпрецедентний договір офіційно завершив стан війни між двома державами, що тривав з 1948 року, і встановив між ними повні дипломатичні відносини. У всьому світі цей договір стали називати Кемп-Девідськими угодами. Відповідно до них Ізраїль зобов’язався повернути Єгипту весь Синайський півострів, який опинився під його контролем після Шестиденної війни 1967 року. Також обидві сторони погодилися на надання автономії арабським жителям контрольованих Ізраїлем територій в Іудеї та Самарії до остаточного вирішення питання про їхній майбутній політичний статус. На підставі цієї згоди за багато років було підписано угоди в Осло, що дозволили створення палестинської адміністрації на частині Іудеї, Самарії та сектору Газа.
Як свідок і гарант виконання договору його підписав і президент США Джиммі Картер. Цей підпис став юридичним обґрунтуванням особливої ролі США в подальшому мирному процесі. 1982 року Ізраїль вивів усі війська і демонтував усі свої поселення, зведені на Синайському півострові. Єгиптянам також передали дві великі військові бази, збудовані Цахал на Синаї, натомість США виділили кошти для побудови двох авіабаз на півдні Ізраїлю.
Візит А. Садата до Єрусалима і мирний договір з Ізраїлем були здебільшого негативно сприйняті в арабському світі та в СРСР. Уряди Сирії, Іраку, Алжиру, Лівії, а також ОЗП звинуватили його у зраді арабської справи. Преса цих країн не скупилася на лайку на адресу Садата, якого вона ще вчора іменувала «героєм війни 1973 року». Найм’якшою з лайок була «прислужник імперіалістично-сіоністської змови». Ця атмосфера призвела до того, що Йорданія і Саудівська Аравія, які спершу зайняли вичікувально-нейтральну позицію, приєдналися до засудження дій Садата. І все ж Судан, Марокко і Оман висловили Садату певну підтримку, а Туніс, Ємен і Сомалі хоч і не підтримали його, але й не засудили.
У грудні 1977 року, одразу ж після підписання в Кемп-Девіді попередньої мирної угоди, у Тріполі зустрілися лідери Сирії, Алжиру та Лівії, а також представники Іраку, Південного Ємену та ОЗП. Вони оголосили політичний бойкот засіданням Арабської ліги в Каїрі та бойкот єгипетським компаніям, які торгуватимуть з Ізраїлем. Вони також оголосили про заморожування дипломатичних відносин своїх держав з Єгиптом. У відповідь Єгипет розірвав відносини з цими країнами і припинив підтримку ОЗП, яку надавав з моменту створення цієї терористичної організації.
Під час візиту М. Бегіна до Єгипту. Александрія, 1981 р. Фото: Герман Хананія, Державне прес-бюро Ізраїлю.
Між двома лауреатами Нобелівської премії Менахемом Бегіном і Анваром Садатом встановилися тісні стосунки, на основі яких мирний процес між країнами йшов швидкими темпами, аж поки 6 жовтня 1981 року терористи з «Аль-Гамаа аль-ісламійя» та «Ісламського джихаду» не вбили Садата під час військового параду в Каїрі. Менахем Бегін після виходу у відставку спокійно дожив свої дні в Тель-Авіві, на його похорон з’їхалися з усього Ізраїлю близько мільйона людей.
Кемп-Девідські угоди, підписані двома цими лідерами, стали історичним проривом і назавжди змінили ситуацію на Близькому Сході.