Залман Шазар (при народженні Шнеур-Залман Рубашов; 24 листопада 1889, Мир, Мінської губернії, – 5 жовтня 1974 р., Єрусалим) – третій президент Ізраїлю в 1963-1973 роках.
Народився у родині хасидів Хабад, здобув релігійну освіту. Мав, як і його предки стати рабином, але Шнеура-Залмана, названого на честь засновника руху Хабад, більше тягнуло в сіонізм. Ще зовсім хлопчиськом він вступив у Поалей Ціон – сіоністську партію із соціалістичним ухилом. Під час першої російської революції 1905, що супроводжувалася єврейськими погромами, взяв активну участь в організації єврейської самооборони. 1906 року був делегатом підпільного з’їзду Поалей Ціон у Мінську. Саме там відбулася зустріч, яка істотно вплинула на всю його подальшу долю. Він познайомився з Іцхаком Бен-Цві, якого через понад півстоліття змінить на посаді президента Ізраїлю. Бен-Цві залучив Шнеур-Залмана до участі у видавничій діяльності Поалей Ціон і 1907 року той уже працював у журналі «Дер пролетарішер геданк» («Пролетарська думка»). У хлопця виявився талант публіциста та його статті на актуальні теми охоче друкували в пресі Росії і США.
Активна діяльність не вислизнула від пильного ока поліції і в 1907 році його засудили до двох місяців ув’язнення. Відсидівши, Шнеур-Залман вступив на організовані у Санкт-Петербурзі бароном Д. Г. Гінцбургом Вищі курси сходознавства. Літо 1912 року він провів у Землі Ізраїлю, працював у кібуці Мерхавія, де познайомився з Берлом Кацнельсоном та поетесою Рахель Блувштейн. Прямо з кіббуца він вирушив займатися до Європи, де навчався у Фрайбурзькому та Страсбурзькому університетах. На з’їзді «Поалей Ціон» у 1919 році Шнеур-Залмана обрали до Комісії з вивчення економічного стану в Землі Ізраїлю та розробки плану господарського розвитку єврейського ішува. У 1920 році в Єрусалимі Шнеур-Залман одружився з Рахель Кацнельсон (1885-1975), з якою познайомився ще в Петербурзі. З 1922 по 1924 рік викладав у Єврейській учительській семінарії Відня.
У 1924 році сімейство Шазар репатріювалося на Землю Ізраїлю і Шнеур-Залман, який тепер іменувався просто Залман, увійшов до керівництва Гістадруту. Спершу він працював у редакції гістадрутівської газети «Давар», потім, після смерті Берла Кацнельсона, її головним редактором та головою видавництва «Ам-Овед». Крім таланту публіциста, у нього виявився ще й ораторський дар, тому його постійно посилали до закордонних відряджень. Під час однієї з таких поїздок у листопаді 1947 року він, у складі делегації Єврейського агентства, опинився в Нью-Йорку на Генеральній Асамблеї ООН.
Шнеур-Залману, як спадковому хабаднику, не склало ніяких труднощів отримати аудієнцію у Раяца – тодішнього Любавічського Ребе. На той момент до Землі Ізраїлю прибули кілька сотень хабадників, які зуміли вирватися з СРСР за підробленими документами польських біженців. Зустрівшись з Ребе, Шазар попросив його допомогти у створенні поселення спеціально для любавичівських хасидів. У ньому могли б оселитися хабадники, що вже приїхали, і це привабило б багатьох інших хабадників з Європи. Ребе дав своє благословення і селище отримало назву Кфар-Хабад («Село Хабада»). Шазар узяв Кфар-Хабад під свою особисту опіку і багато в чому завдяки його постійній допомозі Кфар-Хабад швидко зростав, і незабаром у ньому вже мешкало кілька тисяч людей. З роками Шазар став виявляти все більший інтерес до релігії, особливо коли опинився на посаді президента Ізраїлю. Він влаштував у президентській резиденції синагогу, в якій щодня молився, і під час своїх офіційних візитів до США в 1966 і 1971 роках, як президент Ізраїлю, приїжджав до Любавичівського Ребе Менахема-Мендла до Брукліна.
В 1949 Шазар був обраний від партії МАПАЙ в кнесет 1-го скликання, а потім був членом кнесета 2-го (1951) і 3-го (1955) скликань. З 1949 до 1950 був міністром освіти і культури. У 1952 році Бен-Гуріон запропонував йому пост посла в СРСР. Шазар подав у відставку з уряду, але СРСР відмовився прийняти його як посла Ізраїлю. Після подачі у відставку Шазара було обрано головою Відділу освіти та культури Єврейського агентства. З 1957 по 1961 рік обіймав посаду голови Єврейського агентства. У 1963 році був обраний президентом Ізраїлю і пробув на цій посаді дві каденції.
Залман Шазар, 1964 р. Фото: Борис Кармі, фотоархів Національної бібліотеки Ізраїлю, колекція родини Пріцкер.
У президентській резиденції в Єрусалимі бажаними гостями були ізраїльські вчені, письменники, митці та єврейські інтелектуали з усього світу. Тут відбувалися регулярні зустрічі групи з вивчення Біблії, гуртка з вивчення єврейства діаспори, що працював у співпраці з Інститутом сучасного єврейства при Єврейському університеті в Єрусалимі. Шазар заснував фонд «Амос» для сприяння ізраїльським вченим та митцям. 1969 року Шазар записав одне із звернень доброї волі, доставлених на Місяць космічним кораблем «Аполлон-11».
Іменем Залмана Шазара названо вулиці та бульвари у багатьох містах Ізраїлю. У Єрусалимі його ім’ям названо Центр вивчення єврейської історії. У 1994 році була випущена купюра номіналом 200 шекелів із зображенням Залмана Шазара. У 1998 році стара купюра була замінена на нову, де портрет виконаний з його ініціалів.
Президент Шазар ніколи не забував про євреїв, які жили в Радянському Союзі, серед яких були його родичі. Саме тому він був у тісному зв’язку з організацією «Натив», роботу якої вважав дуже важливою для підтримки постійних контактів із радянськими євреями.