«Хагана» (від івр. הגנה – оборона, захист) – єврейська підпільна організація в Землі Ізраїлю, що діяла з 1920 по 1948 рік і відіграла найважливішу роль у відродженні єврейської держави. Рішення про її створення було прийнято на початку липня 1920 року в кібуці Кінерет на з’їзді партії «Ахдут ха-авода». Британська влада наклала заборону на діяльність «Хагани», що не завадило їй організувати ефективний захист єврейських поселень. З утворенням Ізраїлю приєдналася до ЦАХАЛ.
Необхідність охорони єврейських поселень виникла відразу після їх створення – араби знищували посіви та виноградні плантації, викрадали худобу. Турецька влада впоратися з бандитами не могла, та й не надто хотіла, тому євреям доводилося викуповувати у грабіжників власне майно або втрачати його назавжди. У перший період арабський грабіж не носив націоналістичного відтінку, араби просто хапали все, що погано лежить. Але зі збільшенням кількості єврейських поселень і зростання єврейського населення Землі Ізраїлю, звичайні грабіж і крадіжка стали подаватися як боротьба з сіоністської загрозою. І охорона від грабіжників перетворилася на невід’ємну та важливу частину єврейського національного руху. Досить сказати, що вартість захисту поселень сягала 10-15 відсотків від усіх видатків ішува.
Наприкінці 19-го та на початку 20-го століття на Землю Ізраїлю з царської Росії репатріювалося чимало молодих євреїв, які мали досвід участі в загонах самооборони від погромників. Вони створили навесні 1909 року організацію «Ха-Шомер» («Вартовий»), на основі якої в червні 1920 року була сформована «Хагана». Безпосередньою причиною її створення було зруйнування поселення Тель-Хай в Галілеї, під час якого араби вбили вісім його захисників, включаючи Йосефа Трумпельдора. Керівництво нещодавно створеної Загальної федерації єврейських трудящих (Гістадрут) зрозуміло нагальну необхідність об’єднання всіх сил єврейської самооборони та ухвалило рішення про створення підпільної збройної організації. Першими бійцями «Хагани» були вихідці з Росії: колишні студенти, лікарі, єшиботники, які тоді вважали за свій обов’язок брати безпосередню участь у захисті єврейського ішува. У 1924 році було складено статут «Хагани». Наступним етапом у розвитку організації стала реакція на арабські безчинства 1929 року, коли протягом тижня серпня араби вбили 133 і поранили 339 євреїв. Після них єврейський Національний комітет призначив спеціальну Раду оборони, головою якої став Пінхас (Петро) Рутенберг. Він був не лише видатним інженером, який побудував першу в Землі Ізраїлю електростанцію, в зовсім недавньому минулому Рутенберг був одним із видатних діячів російського революційного руху. Саме Рутенберг організував затримання і страту священика Гапона, відповідального за загибель тисяч демонстрантів, розстріляних царськими військами в Петербурзі під час «Кривавої неділі».
У 1934 році в «Хагані» було створено технічний відділ, який займався будівництвом оборонних споруд і плануванням операцій. Поступово він став ядром штабу «Хагани». До середини 1930-х років структура «Хагани» стала більш централізованою, роль штабу постійно зростала, він керував вже службою інформації (розвідка), системою сигналізації та кур’єрами. З організації, що складалася з розрізнених загонів самооборони на місцях, «Хагана» перетворювалася на військове формування. Починаючи з 1938 року, «Хагана» стала фактично військовим підрозділом Всесвітньої сіоністської організації, підпорядкованою Єврейському агентству.
Після початку Другої світової війни керівництво єврейським ішувом зайняло однозначну позицію. Незважаючи на прийняття англійцями «Білої книги 1939 року», яка обмежила єврейську репатріацію в Землю Ізраїлю, коли європейські євреї особливо потребували її, лідер ішува Давид Бен-Гуріон сформулював ставлення до англійців так: «Ми повинні допомагати англійцям у війні, ніби «Білої книги» не існувало, і ми повинні боротися проти «Білої книги», ніби війни не велося». Євреї Землі Ізраїлю, зокрема «Хагана», однозначно стали на бік союзників, на відміну арабських лідерів, які підтримували Гітлера і сприяли створенню арабського легіону у вермахту. Навесні 1941 року бійці «Хагани» під британським командуванням здійснили низку диверсійних рейдів у контрольовану вішистською Францією Сирію. Багато членів «Хагани» вступили добровольцями до британської армії – як у звичайні частини, так і в створену у вересні 1944 року Єврейську бригаду.
До 1947 року «Хагана» була розгалуженою організацією, що включала ударні батальйони «Пальмах», шість бригад польових частин піхоти, територіальні частини, розвідку, штаби, допоміжні структури. Більшість джерел оцінює чисельність єврейських збройних сил із центральним командуванням у травні 1948 року в 27-35 тисяч осіб. Наступ «Хагани» у квітні-травні 1948 року призвело до звільнення євреями Тверії, Хайфи, Цфату, Яффо, Акко та інших населених пунктів з арабським чи змішаним населенням.
26 травня 1948 року на засіданні Тимчасового уряду було затверджено наказ про створення Армії оборони Ізраїлю. У ньому містився пункт про заборону існування у державі будь-яких збройних сил, окрім ЦАХАЛу. Всі, хто був членами підрозділів «Хагани» і брав участь у обороні ішува, ставали військовослужбовцями ЦАХАЛу. Члени «Хагани» стали основою командирського корпусу армії єврейської держави. А емблема «Хагани» – меч і оливкова гілка, що вручалася з 1941 року випускникам курсів взводних командирів організації, стала не тільки частиною емблеми ЦАХАЛу, а й за традицією, що склалася, продовжує вручатися випускникам офіцерських шкіл. Сьогодні в Тель-Авіві діє Музей «Хагани», немає жодного міста чи селища в Ізраїлі, де не було б вулиці на честь цієї організації.
Перший глава «Натіву» Шауль Авігур вступив до «Хагани» в 1922 році. Він швидко увійшов до керівництва організації та відповідав за головні напрямки її діяльності: закупівлю зброї та створення арсеналу. Став одним із ініціаторів створення військової промисловості; був одним із організаторів політики «Стіна та вежа», а також заклав основи розвідувальної служби «Хагани». З 1934 року і до створення Ізраїлю брав активну участь у репатріації євреїв, не зважаючи на заборону британських влад. У 1939-1948 роках очолював роботу підпільної організації «Моссад ле-Алія Бет», яка здійснювала «нелегальну» репатріацію. У 1945 році, після війни він прибув до Європи як глава «Моссад ле-алію бет», де керував операцією «Бріха», в рамках якої репатріювалися десятки тисяч євреїв. У 1953-1970 роках Шауль Авігур очолював «Натів».